Історія села Новомихайлівки.

                                          Перші поселенці

         Влітку 1836 року понад річкою Мокрі Яли ходили декілька чоловік.

Їх було дев’ятеро з різних сіл Сумського повіту Харківської губернії (нині територія Сумської області) – Гончар, Мозговий, два брати Оберемки, Івахненко, Круподеря та ще двоє, прізвища яких невідомі. Вони уважно оглядали все навкруги...

         Нелегке завдання стояло перед ходоками – визначити, наскільки ці землі придатні для переселення. Були тут, як кажуть, і „за”, і „проти”. Добрі родючі землі, близькість води, незайманість довкілля. З північного боку пагорба спокійно несла свої води степова річка. Але з півдня до пагорба підходила широченна балка Тарама, яка круто повертала на захід. Отже, у випадку затяжних дощів чи паводкових весняних вод, це місце може виявитися надовго відрізаним від зовнішнього світу. До того ж, дійшли висновку прибулі, тут грунтові води залягають аж занадто глибоко. А ще їм не сподобалося, що пагорб постійно обвівають „східняки”. Їм здавалося, що від цих вітрів у майбутньому селі не вдасться сховатися.

         Усе це вони, прибувши додому, розповіли своїм землякам. Багато селян відмовилися їхати в нові краї. На початку 1837 року Маріупольські повітовчі повідомили харківському губернаторству, що переселенці неохоче освоюють відведену ім територію і що це гальмує виконання вказівки про подальше заселення по річці Мокрі Яли. Довелося “властям” видати „особливо строгий приказ”.

         І лише після цього на початку літа 1837 року сюди прибули перші поселенці. І не дивно, що ще довго нове поселення у донецькому степу називали Нехотіївкою...

         Так починається історія одного з найкращих сіл Мар’їнського району Донецької області – села Новомихайлівки.

         А першими поселенцями стали державно-слобідські селяни з прізвищами, які й донині збереглися тут: Гончар, Нестеренко, Калініченко, Ненич, Івахненко, Федоренко, Шевченко, Бойко.

         У наступні роки село поповнювалося вихідцями з Полтавської, Чернігівської, Київської губерній. У1939 році з Волині та Київщини прибули переселенці польсько-українського походження – Вальдовські, Гайворонські, Яворські, Азюковські... Кожен з них отримав ділянку землі під забудову розміром 0,3 - 0,4 десятин.

Церква

         Через 5 років після заселення община прийняла рішення будувати в селі дерев’яну церкву. На святого Михайла новозбудовану церкву й освятили. Село отримало назву Михайлівка, але поряд уже була Михайлівка, тому село почали називати Новомихайлівкою, а те, яке існувало раніше, назвали Старомихайлівкою.

         У 1902 році було вирішено будувати нову церкву.  Було запропоновано проект храму – цегляний, незвичної архітектури, неповторний у всій окрузі. Будівництво розпочалося у 1907 році й тривало 7 років.

Завершили його у 1914 році, освятили 8 листопада на свято „Собор Архистратига Михайла”. Будівництво велося за рахунок жителів села. При церкві була відкрита трикласна церковно-парафіяльна школа.

Волосне село

         У 1847 році Новомихайлівка стала волосним селом, волосне управління підпорядковувалося Маріупольському повітовому земському начальству. До складу волості входили села Костянтинівка, Любівка, Миколаївка, а також два хутори – Парасковіївка та Царське селище.

         Коли сформувалася Сталінська(Донецька) область, Новомихайлівка в 1929 –30 роках була Павлівського району, після цього – до 1933 року – Мар’їнського району, потім тривалий час входила до складу Ольгинського району, а в 1956 році знову була підпорядкована Мар’їнському району.

Перед революцією

         Влітку 1914 року, через 77 років після заснування села, серед живих не залишилося перших його поселенців, а ті, що залишалися тут, втратили зв’язки з колишніми рідними місцями. Новомихайлівка стала батьківщиною нового покоління.

         Розпочалася перша світова війна, і багато селян пішли на фронт. Потім громадянська війна і революція взагалі призупинили економічний розвиток села. Новомихайлівські солдати воювали на боці червоних, на боці білих, підтримували народно-визвольну українську армію Махна. Розруха, неврожай, відсутність годувальників призвели до того, що окремі сім’ї виявилися за межею бідності.

Колективізація

         Восени 1929 року розпочалася колективізація. Все, що селянам довелося надбати нелегкою працею, треба було „добровільно” здати у колгоспи.

          У 1929 році була організована перша артіль „Шлях до соціалізму”, її п головою був односелець М.С. Часник. Організацію колгоспів було доручено уповноваженим райвиконкому, практичними виконавцями були місцеві активісти з бідняків та середняків.

         Перший етап розкуркулювання проходив у січні – березні 1930 року. Було розкуркулено 12 сімей, з них - 5 виселено на північ – П.Пеленський, В.Шевченко, Д.Оберемок, Гайворонський.

         У 1930 році виник ще один колгосп – імені Ворошилова, голова – К.Н.Скляренко, а в 1934 році виділився колгосп імені Постишева, який очолював М.О.Христюк. У Парасковіївці було створено колгосп ім.Шевченка. У 1950 році ці чотири колгоспи об’єдналися в один – імені Кірова, а після приєднання села до Мар’їнського району йому присвоїли ім’я Тімірязєва, бо в Мар’їнському районі вже на той час був колгосп імені Кірова. Цей колгосп очолив І.К. Скидан.

Голод 1932 – 1933 років

         Голодомор, що пронісся над Україною, зачепив і Новомихайлівку. Колгоспи з урожаю 1932 року здали державі все. Постанова уряду від 7 серпня 1932 року забезпечила законність конфіскації зерна у селян. Восени 1932 року почалися подворні обшуки. Активістами конфісковувалося не лише зерно, а й інші продукти харчування.

         Масовий голод розпочався у січні 1933 року, голодною смертю люди почали помирати весною, але точного рахунку померлих немає.

         Сусіди бачили, як страждає від голоду 15-річний підліток Горошко Олександр, йому сказали щоб він ішов у поле, бо там колгосп варить галушки. Хлопець пішов і по дорозі помер.

Напередодні війни

         У 1933 році продрозкладка була замінена держподатком, але плани давались дуже високі. Земля не удобрювалася. Урожаї були низькі, майже нічого не залишалось на оплату і розвиток колгоспів.

         У 1937 році – 100 років з дня заснування села, цю дату ніхто не відзначав... У 1937 році 3 чоловіка були репресовані і безслідно зникли. За всі роки село не  розвивалося. Всі працювали на розвиток промисловості і міст.

Велика Вітчизняна Війна

         У червні 1941 року розпочалася Велика Вітчизняна війна. Свій внесок у наближення перемоги зробили і наші односельці. 502 чоловіки пішли на фронт, 188 чоловік було мобілізовано для робіт на підприємствах оборонної промисловості. 342 чоловіки загинули, захищаючи Батьківщину. Наші односельці приймали участь у обороні Києва, Москви, Ленінграда, Сталінграда. Брали участь у форсуванні Дніпра, у Корсунь-Шевченківській битві, брали Будапешт і Берлін. Всі вони нагороджені орденами і медалями.

         У селі правлінням колгоспу споруджено Меморіал пам’яті загиблим воїнам. Список загиблих односельців знаходиться у музеї села.

         У окупації село було з 18 жовтня 1941 року по 8 вересня 1943 року. Німецька окупаційна влада зберегла колгоспи під назвою „сільська община”. Зберегалася і структура управління колгоспом.

         Під час відступу фашисти спалили клуб, школу, лікарню. Окупаційна влада розстріляла завідуючого школою. За укриття російського солдата була розстріляна Вакуленко Анастасія Миколаївна.

         Після звільнення села була мобілізована молодь 1923-1926 року народження. У селі залишились жінки, діти та старі. Для новомихайлівців, можливо, це був самий найтяжчий період. Жінки сіли на трактори, землю приходилось орати навіть коровами, але все витримали, винесли на своїх плечах заради перемоги...

Післявоєнний період і до сьогодення

         День Перемоги 343 сім’ї зустріли зі слізьми. Їх годувальники вже не повернуться ніколи... Але довго горювати не було часу, треба було піднімати село.

         Справжнє відродження села розпочалось у 50-х роках, після об’єднання колгоспів.  МТС поповнювалася новою технікою.  З 1953 року колгосп отримав декілька автомашин.

         В 1959 році головою колгоспу був обраний І.К. Скидан. У цей період був побудований Будинок культури, торгівельний центр, Пантеон Слави.

         Шевченко Микола Харитонович, що був обраний головою колгоспу у 1969 році, продовжував ці традиції. Побудована колгоспна контора, їдальня, гуртожиток, житловий будинок для вчителів. У селі розбиті гарні квітники, посаджено близько 200 сосен і ялинок. Благоустроєм села опікувалися колгоспні спеціалісти, вчителі, лікарі.

         У 1985 році колгосп очолив Чаус Іван Григорович, під час його головування у 1988 році закінчено будівництво типової середньої школи, стаціонарної лікарні, добудовано та реконструйовано дитячий садок.

         Тяжкі часи припали на період головування Івана Григоровича: перебудова, розпад СРСР, проголошення незалежності, всі ці події супроводжувалися все новими і новими економічними труднощами. Не всі колгоспи змогли вижити в цей час, а ось новомихайлівцям вдалося зберегти господарство і відновити церкву, храм, який став символом відродження духовності і культури.        З 2000 року село Новомихайлівка на правах сільськогосподарського управління увійшло до складу державного виробничого підприємства „Укрпромводчормет”, яке очолює генеральний директор А.О. Орлов. Про те, як відбувалися всі ці події, можна написати окрему історію... Деякі люди сприйняли цю звістку з острахом, інші з надією на краще життя, але, мабуть, виграли всі.  Колгоспники отримали робочі місця і стабільний заробіток. Мешканці села отримали сучасний стадіон, рівного якому немає навіть і у районі. У селі збудований новий Пантеон Слави, де на свята Дня визволення Донбасу та на День Перемоги збираються  всі жителі. Особливо радісно ветеранам війни та праці, бо ті люди, які прийшли до керівництва, поважають традиції села, докладають зусилля для його розвитку і процвітання. У 2003 році СГУ очолив Михайло Васильович Павлик, який, на щастя новомихайлівців, не байдужий до проблем села та його людей.

         Кожне село чи місто має свою історію, але чи скрізь ви бачили музей, де зібрані експонати від заснування села і до сьогодення? Робота над історією  розпочалася десь у 1960 році, ходили по хатах учителі, розпитували старожилів, збирали розповіді, документи. Вся інформація зберігалась, накопичувалась. У 1990 році почав працювати музей, велика заслуга у його відкритті належить І.Г.Чаусу, М.Х. Шевченку. А експонати збирали всім селом, особливо постаралися школярі та вчителі нашої школи.

         Звичайно, на цьому історія не завершується, хочеться думати, що наступні покоління впишуть сюди нові, прекрасні сторінки, які дбайливими руками будуть збережені у народному музеї.